"Рай земний" - фламанське минуле Запоріжжя
Вони - діти світу, які перекували свої мечі на плуги і свої списи на серпи, і не знають більше війни ». Менно Сімонс. 1537 рік.
Новоросійська губернія - саме так називали утворену у 1764 році територію, на якій перебувала вся сучасна Запорізька область.
Час був неспокійний. Сусідні держави не мирилися з тим, що Росія розширювала свої кордони і вплив. Імператриця Катерина ІІ в 1770 році прийняла рішення про будівництво 7 фортець на лінії від дніпровських порогів до Азовського моря з метою захисту південних кордонів від чужоземних завойовників. Будівництво фортець переслідувало дві мети: захист російських земель від татарських набігів і контроль над Військом Запорозьким.
Бажаючи виключити небажані хвилювання і непокірність населення південних околиць імперії, Катерина ІІ шукала можливості розбавити населення миролюбним і поступливим народом. І в 1787 році вона видала розпорядження про надання знову завойованих земель Таврії для освоєння переселенцям з Німеччини - протестантам-менонітів.
Меноніти прийшли на Запорізькі землі і, з властивим їм працьовитістю, взялися за влаштування сіл. Місцеві жителі дивувалися квітучим садам, акуратним і доглянутим містам, розумно налагодженому побуту прибульців. Цей народ відрізнявся високою грамотністю. У лічені роки вони прекрасно освоїли українську мову і вільно пояснювалися з місцевим населенням.
У 1789 році в урочищі Хортиця утворилося 8 німецьких поселень, в 1790 році - три менонітські колонії біля Кічкаською переправи ), в 1795 році - менонітська колонія Шенвізе.
Час був неспокійний. Сусідні держави не мирилися з тим, що Росія розширювала свої кордони і вплив. Імператриця Катерина ІІ в 1770 році прийняла рішення про будівництво 7 фортець на лінії від дніпровських порогів до Азовського моря з метою захисту південних кордонів від чужоземних завойовників. Будівництво фортець переслідувало дві мети: захист російських земель від татарських набігів і контроль над Військом Запорозьким.
Бажаючи виключити небажані хвилювання і непокірність населення південних околиць імперії, Катерина ІІ шукала можливості розбавити населення миролюбним і поступливим народом. І в 1787 році вона видала розпорядження про надання знову завойованих земель Таврії для освоєння переселенцям з Німеччини - протестантам-менонітів.
Меноніти прийшли на Запорізькі землі і, з властивим їм працьовитістю, взялися за влаштування сіл. Місцеві жителі дивувалися квітучим садам, акуратним і доглянутим містам, розумно налагодженому побуту прибульців. Цей народ відрізнявся високою грамотністю. У лічені роки вони прекрасно освоїли українську мову і вільно пояснювалися з місцевим населенням.
У 1789 році в урочищі Хортиця утворилося 8 німецьких поселень, в 1790 році - три менонітські колонії біля Кічкаською переправи ), в 1795 році - менонітська колонія Шенвізе.
Меноніти - протестантський рух, заснований в 30-40-і роки 16 століття в Нідерландах Менно Сімоносом. Мігрували в Німеччину і Польщу, потім в США, Канаду і Росію. Проповідують відмова від насильства, смиренність. Протистоять державним законам про призов в армію, не сприймають вбивство ні під якими ідеологічними приводами. Вірять у друге пришестя Христа.)
З огляду на принципи менонітів, Катерина Велика пообіцяла їм свободи від усіх військових обов'язків і відсутність релігійних гонінь.
З огляду на принципи менонітів, Катерина Велика пообіцяла їм свободи від усіх військових обов'язків і відсутність релігійних гонінь.
Де вони жили?
На території Запорізької області було близько двадцяти колоній. Найбільших було три:
Шенвізе
Заснована у 1797 році. Дослівно переводиться як "Прекрасний луг"
Розенталь
Заснована у 1789, переводиться як "Долина троянд".
Эйланге
Заснована у 1790 році Запорізька Атлантида. Була затоплена під час будівництва ДніпроГЕСу.
Верхня Хортиця
Розенталь
Сьогодні це міська околиця, а колись тут була справжня столиця Хортицької колонії - краю колоністів-менонітів. До речі, селище тоді ніхто Верхньою Хортицею не називав. Іменували виключно Хортицею. І плутанини з островом не виникало.
Сучасний район увібрав в себе відразу дві менонітські колонії - власне Хортицю, а також Розенталь. Остання була третьою за кількістю населення у Запорізькому краї.
Сучасний район увібрав в себе відразу дві менонітські колонії - власне Хортицю, а також Розенталь. Остання була третьою за кількістю населення у Запорізькому краї.
Будинок культури Запорізького району складно не помітити - це велика будівля з колонами. Колись ця будівля була найпершою і найголовнішою в Хортицький менонітської конгрегації в тогочасній Росії.
Протестантський храм зовсім не схожий на який-небудь католицький собор. Він був набагато скромніше, адже аскетичні меноніти вважали, що церква повинна виглядати просто, щоб не розгнівати Бога. Тому, хортицька кірха по суті була молитовним будинком, який від звичайного житлового відрізнявся за великим рахунком лише розмірами.
Протестантський храм зовсім не схожий на який-небудь католицький собор. Він був набагато скромніше, адже аскетичні меноніти вважали, що церква повинна виглядати просто, щоб не розгнівати Бога. Тому, хортицька кірха по суті була молитовним будинком, який від звичайного житлового відрізнявся за великим рахунком лише розмірами.
Колись у цьому будинку знаходилася Центральна школа Хортицької колонії (Центрашуле). Саме в цій будівлі було створене перше в Російській імперії товариство охорони природи - Хортицьке товариство охоронців природи. У 1910 році його створив тутешній учитель Петро Бузук, меноніт.
Зараз тут працює центральна лікарня Запорізького району. І вона також веде свої витоки від менонітів. Уцьому будинку колись жив і вів прийом хворих доктор Теодор Готман. Побудований вже більше ста років тому - в 1912 році. Поруч - будинок 1910 року, госпіталь для робітників заводів, яких у Хортиці було дуже багато. Безкоштовну медичну допомогу отримували не тільки робочі менонітських заводів, а й члени їхніх сімей.
Серед менонітів ця будівля називалась «Die Burg» - «Замок». Зараз же часто його називають резиденцією відомого промисловця Андреаса Валльмана. Так і кажуть - Замок Валльмана. Цю красиву будівлю будувала вдова промисловця Катаріна Валльман і планувала тут розмістити дитячий садок.3-поверховий будинок в югендстіля має велику кількість арочних вікон, дверей і балкончиков. Найцікавіша особливість будівлі - кожна з його чотирьох сторін виглядає абсолютно оригінально, не схожа на інші.
Ця прекрасна будівля - Медхеншуле, школа для дівчаток. Менонітські дівчата тут довгий час навчалися разом з хлопчиками – навчання для всіх було обов'язкове. Довгий час дівчинки-менноніткі вчилися лише до 12 років, але вже до початку 20 століття в колоніях стали з'являтися і середні школи для дівчаток.
Зараз тут школа №81 і вона претендує на звання найстарішої на території Запоріжжя. Це може бути правдою - Хортицкая менонітська школа для дівчаток (Медхеншуле), була відкрита ще в 1895 році. Будівля різко контрастує зі звичайними скромними будинками менонітів. Та й взагалі за своєю архітектурою будівля дуже незвичайне для нашого краю. Його витончений фасад увібрав в себе багато стилів - і бароко, і пізніше бароко, і голландський неоренесанс.
район АвтоЗАЗ
Шенвізе
На місці колонії Шенвізе зараз знаходяться околиці заводу «АвтоЗАЗ» між двома вокзалами - автобусним та залізничним. Селища Хортицьктх менонітських колоній в основному, лежали на правому березі Дніпра - на території тогочасного Катеринославського повіту однойменної губернії.
Винятків було лише два - неіснуючий нині Кронсгартен і Шенвізе, яку від повітового Олександрівська відділяла лише ширина річки Мокра Московка. Потрапити з Олександрівська у володіння менонітів, можна було по Шенвізскому мосту. Перший міст на цьому місці був побудований ще в 1770-е - дерев'яний і пішохідний. У більш серйозне спорудження його перетворили меноніти - жителі Шенвізе. У 19 столітті вони звели над Мокрою Московкою ажурний металевий міст з чотирьох 10-метрових прольотів, а на початку минулого століття - залізобетонний, мощений бруківкою, з двостороннім транспортним рухом і тротуарами для пішоходів. Тепер про назву селища. По-німецьки воно пишеться так - Schoenwiese. Що на російську можна перекласти, як «Прекрасний Луг».
Винятків було лише два - неіснуючий нині Кронсгартен і Шенвізе, яку від повітового Олександрівська відділяла лише ширина річки Мокра Московка. Потрапити з Олександрівська у володіння менонітів, можна було по Шенвізскому мосту. Перший міст на цьому місці був побудований ще в 1770-е - дерев'яний і пішохідний. У більш серйозне спорудження його перетворили меноніти - жителі Шенвізе. У 19 столітті вони звели над Мокрою Московкою ажурний металевий міст з чотирьох 10-метрових прольотів, а на початку минулого століття - залізобетонний, мощений бруківкою, з двостороннім транспортним рухом і тротуарами для пішоходів. Тепер про назву селища. По-німецьки воно пишеться так - Schoenwiese. Що на російську можна перекласти, як «Прекрасний Луг».
Одна з гарно збережених будівль - садиба Юліуса Сіменса, колись Шульца (мера) Шенвізе. Подвір'я з трьох будинків, на думку фахівців, нагадує садиби Північної Європи. Особливо визначним є головний житловий будинок садиби, який стоїть уздовж вулиці Серікова.
Особлива родзинка - різьблений декор даху над головною кімнатою будинку. Якщо придивитися, то тут на різьблений даху можна розгледіти двох драконів. Така «живність», погодьтеся, в дивину для нашого краю. Будинок Сіменса побудований 105 років тому, але дерево було так вміло оброблено, що збереглось і до наших днів.
Особлива родзинка - різьблений декор даху над головною кімнатою будинку. Якщо придивитися, то тут на різьблений даху можна розгледіти двох драконів. Така «живність», погодьтеся, в дивину для нашого краю. Будинок Сіменса побудований 105 років тому, але дерево було так вміло оброблено, що збереглось і до наших днів.
По обидві сторони головної запорізької вулиці знаходяться заводи. Це «АвтоЗАЗ», екс- «Комунар» - місце, де був зібраний перший український автомобіль. А до революції тут розташовувалися відразу кілька заводів. Всі вони належали менонітам.
Із західної сторони тодішньої Шенвізской вулиці розміщувалися цехи підприємств «Лепп і Валльман» і «Кооп і Гелькер». Через дорогу - фабрики Гільдебранда і Пріссом, а також найбільший шенвізскій завод Абрахама Коопа. Підприємства спеціалізувалися на випуску сільськогосподарської техніки та чавуну.
Із західної сторони тодішньої Шенвізской вулиці розміщувалися цехи підприємств «Лепп і Валльман» і «Кооп і Гелькер». Через дорогу - фабрики Гільдебранда і Пріссом, а також найбільший шенвізскій завод Абрахама Коопа. Підприємства спеціалізувалися на випуску сільськогосподарської техніки та чавуну.
Ця будівля – одна з найкрасивіших в Запоріжжі. Колишній особняк промисловця, господаря цілої індустріальної імперії Абрахама Коопа. Він був побудований в 1907 році. В архітектурі особняка сполучено декілька стилів, часто його відносять до «югендстіля» - німецькому варіанту модерну. Також спорудження відрізняється різноманітністю декоративних деталей. Схожості з палацом дому надає і його дах - вона зроблена в стилі французьких шато. На початку 20-х років минулого століття тут працював офіс так званої «Американської менонітської допомоги». Тут допомагали впоратися з наслідками неврожай та посуху, простіше кажучи - з голодом.
Поруч височить грандіозний млин Нибура. Герман Нибур - представник третього покоління менонітів-переселенців зі Східної Пруссії. Борошномельне підприємство виявилася настільки потужним для свого часу, що практично ніколи не працювало на повну потужність.
Ейланге
Запорізька Атлантида
Зараз словом Кічкас називають зазвичай район промзони на лівому березі, маючий репутацію чи не найбільш небезпечного района України, але історично це лише Павло-Кічкас. А справжній Кічкас лежав на правобережжі. Або навіть правильніше сказати - на двох берегах: на Кічкаському мисі здавна перебувала переправа через Дніпро на основному шляху з Литви і Польщі в Крим, до його східним товарам і грабіжницьким набігам
Перша Запорізька Січ на Малій Хортиці виникла в 16 столітті саме щоб тримати цю переправу під прицілом, а в 1902-08 роках на ній був побудований Кичкаський міст унікальною для річок такого масштабу одноарочного конструкції (розмах арки - 190 метрів, загальна довжина - 336 метрів). З появою ДніпроГЕСу в 1931 році міст розібраний за непотрібністю.
Перша Запорізька Січ на Малій Хортиці виникла в 16 столітті саме щоб тримати цю переправу під прицілом, а в 1902-08 роках на ній був побудований Кичкаський міст унікальною для річок такого масштабу одноарочного конструкції (розмах арки - 190 метрів, загальна довжина - 336 метрів). З появою ДніпроГЕСу в 1931 році міст розібраний за непотрібністю.
Так ось, біля цієї переправи в 1790 році влаштувалися меноніти, назвавши поселення на Кічкасі Ейланге. Втім, в 1845 році колонія була зруйнована катастрофічною повінню і переїхала трохи далі від річки, а нагадуванням про минуле залишився водомірний камінь.
До початку ХХ століття Ейланге розрослося в найбільше менонітське поселення Хортицького округу - тут жило близько 1000 фламанців, крім двох менонітських кирх були православна церква і синагога, та триповерхові будинки на головній вулиці Генріхсена - зовні це було повноцінне німецьке місто.
До початку ХХ століття Ейланге розрослося в найбільше менонітське поселення Хортицького округу - тут жило близько 1000 фламанців, крім двох менонітських кирх були православна церква і синагога, та триповерхові будинки на головній вулиці Генріхсена - зовні це було повноцінне німецьке місто.
Індустрія тут, втім, теж була найсерйознішою - саме в Ейланге зародився в 1863 році завод Коопа і була його основна площадка.
Кінець всьому цьому поклала ДніпроГЕС, що затопила і скелі, і селище. Камінь-водомір досі покоїться в глибині Дніпра, а будівель в менонітській колонії було так багато, що їх не встигли навіть повністю знести і ще багато років їх доламували льодоходи.
Кінець всьому цьому поклала ДніпроГЕС, що затопила і скелі, і селище. Камінь-водомір досі покоїться в глибині Дніпра, а будівель в менонітській колонії було так багато, що їх не встигли навіть повністю знести і ще багато років їх доламували льодоходи.
Смиренні меноніти в більшості своїй не покинули наш край після 1917 року. Їх релігійність, іноземне походження і навіть освіченість пізніше стали лише додатковими приводами для особливої уваги з боку каральних органів сталінського режиму. До 1939 року близько половини наших менонітських сімей залишилися без батьків. Походження гукнулося менонітам і після другої світової війни. Адже при німцях вони були «фольксдойч» - громадянами німецького походження. Це автоматично на радянській стороні зводило менонітів в ранг зрадників Батьківщини. Пощастило тим з них, хто зміг з німцями втекти на Захід і там залишитися. Іншим довелося пройти табори, заслання і депортації в суворі краю. Саме тоді Хортиця і перестала бути менонітською.
Тут було встановлено пам'ятник жертвам сталінського терору і релігійних утисків. Монумент складається з трьох гранітних плит з силуетами чоловіки, жінки і пари дітей. За задумом автора, канадця-меноніта Пола Еппа, пам'ятник являє собою книжкову полицю з фотографіями з яких вирвали їх героїв.
Що стосується менонітських споруд, то сьогодні вони знаходяться у вкрай занедбаному стані. Багато з них спотворені білими пластиковими вікнами, кондиціонерами та просто недбалим відношенням.
Тут було встановлено пам'ятник жертвам сталінського терору і релігійних утисків. Монумент складається з трьох гранітних плит з силуетами чоловіки, жінки і пари дітей. За задумом автора, канадця-меноніта Пола Еппа, пам'ятник являє собою книжкову полицю з фотографіями з яких вирвали їх героїв.
Що стосується менонітських споруд, то сьогодні вони знаходяться у вкрай занедбаному стані. Багато з них спотворені білими пластиковими вікнами, кондиціонерами та просто недбалим відношенням.
Я уже шестой год провожу экскурсии и заметил, что те исторические здания, которые я показываю людям, мягко говоря, лучше не становятся. Власть декларирует, что хочет развивать в Запорожье туризм, а на деле об исторических объектах вообще никто не заботится. Даже больше скажу - часть объектов, которые я показывал на экскурсиях, уже не существуют.
Роман Акбаш
Історик
